Answers      Contact      Login

Esarcato Apostolico Esarcato Apostolico Esarcato Apostolico per i fedeli cattolici ucraini di rito bizantino residenti in Italia.

Проповідь владики Діонісія на другу неділю Великого посту

В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

Вітаю всіх вас сьогодні в цю гарну неділю, сонячну. Перш за все я дякую о. протоархи­мандриту, що мене привітав на початку Божественної Літургії. Він згадав, що позавчора я святкував п’ятнадцятиліття єпископської хіротонії. П’ятнадцятиліття не тільки єпископської хіротонії, але п’ятнадцять літ тому, як я залишив Чин. Не залишив повністю, але Церква мене покликала бути для цілої Церкви, не тільки для Чину. Я думаю, що, бо цього року не тільки п’ятнадцятиліття для мене, але також сімдесятип’ятиліття, - треба так о взяти час і написати листа до Папи і просити емеритури, так що не знати, котре є важливіше, п’ятнадцять чи сімдесят п’ять. Я думаю, що обидві є гарні дати. І якщо Папа дозволить, то я знову повернуся до Чину.

Так що таке є наше завдання, а літа ми рахуємо, всі ми рахуємо наші літа, ми завжди святкуємо день народження, і ми слухали, як апостол Павло пише до євреїв, що все старіється, мов одежа, що все проходить, царі проходять, а Господь завжди той самий. Тому треба дякувати за те життя, яке ми маємо, те єдине життя і неповторне, ми не повернемося більше в цей світ. Як відійшли – то відійшли. І хоч наше тіло старіється, проминає, Господь є завжди той самий.

Але Господь кличе нас до того, щоб ми з’єдналися з непроминаючим, щоб ми з’єдналися з Ним. І ми це обіцяли на Хрещенні, бо нас питалися аж три рази: «Чи ти єднаєшся з Христом?» – І відповідали: «Так, єднаюся!» «Ти віриш у Христа?» – «Вірю!» І мовили «Вірую…» Отже, наше тіло старіється, літа проминають, але ми маємо нагоду з’єднатися з Христом, з’єднатися з Тим, що не проминає, і тому ми також не проминемо у незнання, не проминемо в ніщо, як деякі філософи сучасні говорять, де сьогодні дуже є поширений атеїзм, де говорять, що з життям кінчається все. Воно кінчається, наше життя тілесне, так як кінчається і наша одежа: ми її зуживаємо, її відкладаємо чи її нищимо, чи даємо тим, що потребують. Добре, але є щось, коли є з’єднання з Кимось, що є вічним. Ми проминемо тут, у цьому світі, не повернемося більше до цього світу, але ми єднаємося з Богом, щоб жити навіки. Тому дуже важливе це – застановитися над цим питанням, що нам дали під час Хрещення: «Чи ти єднаєшся з Христом?» Єднаюся, тобто єднаюся з Христом у всьому, у доброму, але також в Його стражданні і Його смерті. І тому Христос увійшов у цей світ, голосив святу Євангелію, Він страждав – як найгірший розбійник, тому що навіть не права вмирати у місті, тільки поза містом: Голгофта була поза мурами міста – і там, як найгірший, розбійник, який втратив всю людську гідність, який дійшов до глибин людської біди, людської мізерії, щоб знову з тої глибини, з того аду нас піднести і нам дати життя. І тому літа ми рахуємо, добре, що рахуємо, ми святкуємо деколи літа, але є щось важливіше, бо літа минають, життя минає. Всі ми є переходові, але є з ким єднатися, защепитися у вічності. І тому єднаємося з Христом у всьому.

Ми маємо піст тепер, де ми можемо, маємо нагоду подумати над страстями, терпіннями Ісуса Христа. Він це терпів за нас, але коли ми терпимо, єднаємося з Христом і будьмо солідарні з Христом. Отже, наша солідарність, коли приходить наш час перетерпіти, коли навіть приходить час і вмирати, будьмо солідарні з Христом, будьмо разом з Ним, з’єднані з Ним.

І тоді те єднання, воно переходить у вічність. І тоді ми не старіємося, ми вже не будемо терпіти, не буде печалі ні болізні, але життя безконечне. Так ми співаємо на панахиді. Ми сьогодні, саме то є з листа апостола Павла сьогодні до євреїв, що ми слухали.

Сьогодні також є дуже гарна подія, яку розповідає нам євангелист Марко на початку Євангелії, у третій главі, де Ісус проповідував в одній хаті, але, знаєте, ті хати в Ізраїлі були такі, такі тераси майже, і тому, дверми неможливо було зайти, вони через терасу спускають, там, де був Ісус, приносять розслабленого, вчотирьох. Ісус, побачивши це, каже: «Сину, відпускаються тобі гріхи». Перше слово: «Сину!» Сину, чи дочко. Отже, Ісус Христос прийшов у цей світ, щоб відновити синівство. Ми є діти Божі! Тому Він навчив нас молитися, як Він молився, до Отця, на небі. Не до якогось пана, тирана, але до Отця. Син! Ми є діти Божі!

Ми звичайно у нас говоримо «раб Божий». То є трошки проти Євангелія. Ми трошки не віримо в Ісуса Христа, що Він зробив нас синами, дітьми, своїми друзями. То є слуга, то є слуги, а не раби. Раб не має свободи! Раб робить те, що йому пан каже. Дитина є вільна. Певно, вона має слухати, але вона є вільна. Ми є покликані до свободи! – каже святий апостол Павло. Раб не є свобідний, дитина є свобідна. І навіть блудний син – сьогодні по-старому вже є (неділя) блудного сина. Бачите, цього року є чотири тижні різниці. Ми хочемо вже цього року всі перейти на новий календар.

І тому саме ми є дітьми Божими. На те прийшов Христос на цей світ. Нас робить друзями. Ми прийняли Духа усиновлення, щоб кликати: «Авва, Отче!» Тому це є дуже важливо: сприйняти, що ми є дитина Божа, улюблена дитина Бога. І тому навіть тому грішникові, що не прийшов сам, але принесли його, Ісус – він є грішник, і тому він лежить спаралізований, бо гріх паралізує. Але, все-таки, навіть гріх не є перешкодою до того, щоб Господь назвав своєю дитиною, сином.

«Відпускаються тобі гріхи!» Ті почали нарікати, чому він прощає гріхи, бо то не було, тільки Бог може прощати, а як тоді він прощає гріхи? А Ісус тоді каже: «Щоб ви знали, що я можу і гріхи прощати, я кажу тобі: Встань, бери твоє грішне ліжко і йди додому».

Отже, де Ісус звертається до нього, як сина, прощає йому гріхи. Не він сам прийшов. Він не міг сам прийти, його принесли, поставили перед Христом. Ісус прощає завдяки іншим, що принесли. І тому те прощення гріхів. І тепер піст, де звичайно ми маємо нагоду висповідати наші гріхи. Звичайно тут, до василіян, приходять всі, бо тут є завжди кількох, що сповідаємо. Чи то тут на коридорі, чи я бачив там хтось сповідає навіть надворі, під деревами, то ми маємо нагоду, завжди тут є велика нагода, спокійно, не треба зробити великі черги, щоб піти і посповідатися. Але не всі йдуть. Бо не можуть, бо спаралізовані – гріхом і так далі. І тому треба, щоб хтось інший заніс чи запхав, привів до сповіді, щоб та людина могла звільнитись. Людина деколи сама не здатна, спаралізована, не може піти до сповіді. І тому, як ті принесли, також треба принести, піди, висповідайся, може тобі буде краще. Не тільки на здоров’ї – бо багато разів через гріхи людина нездорова.

Тому є такий структурний гріх так званий. Бог завжди прощає гріхи особисті, але не прощає, нема ніде у Євангелії ані в Святому Письмі, що Господь прощав структурні гріхи: корупцію, пияцтво, наркоманство. Ісус не прощає структурні гріхи, особисті так. Але Ісус бере гріховну структуру на себе. Це є агнець Божий, що забирає гріхи світу. Гріхи світу падуть на Нього, вся злоба людська впала на Нього. Його зробила меншим від людини, відібрала йому всю людську гідність, робили з ним, що захотіли. Гріх світу паде на Нього, але Він не відбиває цей гріх, Він не карає тих, що Його розпинають, терням вінчають, тих, що Його вбивають. Гріх світу вмирає в Ньому, не відбивається. Бо гріх звичайно відбивається: як хтось мені сказав яке погане слово, я дав тому, другому, друге скажу. Я відбиваю той гріх. Тому є структура гріховна. Як хтось сказав на мене погане слово, мене образив, не ображуймо другого. Як ми віддаємо – потому той гріх поширюється і твориться структура. Якщо хтось мене образив – я прощаю. Помолюся за ту особу, не буду нести тягару його. Той гріх, який паде, як тягар, на мене, не відбивається, вмирає в мені. І тому гріх світу вмер в Ісусі Христі. І тому Він не прощає, але бере на себе, і він вмирає в Ньому.

І тому ми також покликані бути, як агнці Божі. Що нам хтось зробив кривду, нас образив. Хай той гріх вмирає в нас, не поширюймо його. Тому ми є учні Христові, який гріх світу забирає, робить те, що той гріх світу умирає в мені. Тому Ісус є тим агнцем Божим, що гріх світу забирає. Про це вже сказав Іван Хреститель на початку: Оце агнець Божий іде, що гріх світу забирає. Якби всі так зробили, земля би стала раєм. Але тут одні на одних війну провадять і так далі. Тому Ісус каже не віддавати злом за зло, око за око, зуб за зуб, але прощати навіть ворогам і молитися за них. І тим способом ми гріх світу забираємо. Ісус не прощає гріхи світу, але дає, щоб ті гріхи світу вмирали у Ньому і вмирали у нас.

І тому це дуже важливо тепер над тим подумати, під час посту.

Друга річ, Ісус каже: прощаю тобі гріхи. Я кажу тобі: «Встань!» Це є слово сильне. «Встань, бери ліжко і йди додому!» Він встає і йде. Отже, те слово по грецьки «встань» – це те саме, що «воскресни». Встань! Воскресни! Встань з твого ліжка і йди далі. Не тримай, не будь мертвим, не будь спаралізованим гріхом, іди вперед. Було що було. Господь мені прощає. А ми йдемо уперед.

Ми створили цей екзархат не тільки, щоб була якась структура, щоб ми тим хвалилися. Але є створений екзархат на те, щоб ми могли допомогти вам. У чому? Щоб ви могли встати. Особливо, хто не може йти до причастя, не може сповідатися, бо має там за собою історії. Ми, разом з екзархатом, вже є навіть особа, яка є з нами, ми створимо також трибунал. Трибунал, щоб ми могли речі, які є важкі, які вас паралізують, не дають вам можливості навіть йти до причастя, сповіді, щоб ми могли це розв’язати і сказати: «Встань і йди»

Екзархат є також в цьому: ми будемо мати трибунал і тут також буде наша справа допомогти. Навіть Папа трошки облегшив процес, щоб ми могли в кращий спосіб, в легший спосіб підійти і дійсно допомогти вам. Тому ми є покликані не карати, не проклинати, але покликані благословити і покликані допомогти, і тому йти назустріч. І ви маєте також іти назустріч, ви маєте також покликання, хто є спаралізований, взяти когось на ноші і занести. Сам не може, чотирьох тоді. Як тих чотири принесли того спаралізованого до Ісуса.

Отже тому час посту для нас це є час благодатний, що ми можемо саме зрозуміти глибше нашу місію, місію з’єднатися з Христом, місію, що ми також покликані бути агнцями Божими, місію, що ми маємо допомогти іншим також прийти і визволитися із паралічу, і стати на ноги і йти далі.

Тому дякуємо вам, що ви прийшли, дякую отцям, що ми маємо нагоду з вами поділитися. Я цілий рік не їжджу майже, бо пандемія нас всіх спаралізувала трохи. Я би сам міг поїхати, але проблема є, що я, куди поїду, є ассембраменто, коли є скупчення, можуть покарати цілу Церкву. І тому я не їду, але ми тим самим не забуваємо про вас. Ми ще не маємо всіх установ, щоб ми мали такий контакт також, і ми про те будем старатися, щоб також мати контакт з усіма людьми через ютуб чи через інші засоби суспільної комунікації, щоб ніхто не чувся, що є сирота, ніхто не чувся самотній, а що ми є Церква. Церква, яка іде назустріч, Церква, яка має двері відкриті, бачите: двері відкриті, Церква, яка йде, виходить. Папа Франциск завжди говорить: Ma Chiesa in uscita! Та, що виходить. Разом з Папою, будемо старатися виходити. Як не можемо йти, то бодай іншим способом тепер. Та пандемія бодай добре зробила, що ми маємо тепер ті засоби комунікації. Ми можемо тут бути, спілкуватися зі своєю родиною, – це також є і благодать цього часу, хоч він і є важкий, цей час, але має також і свою благодать.

Нехай Господь всіх вас благословить!

28.02.2021 року.

Церква Христа Царя на Авентині, Рим